Описание окружающей местности

В Никополе (Днепропетровская область), в феврале 2007 года, обнаружено захоронение воина смертельно раненного в пятку стрелой (см.фото), ему было 40-45 лет, молодой женщины 18 лет и еще одного человека. На перекрестке улиц экскаватор выкапывал яму для оборудования будущей канализации и попал именно на это захоронение. Весь правый, «коренной», берег Днепра от центральной части Никополя (нынешний Парк Победы) аж до с. Алексеевки, то есть Чертомлыка, – это 14 км, известные в мировой научной литературе как «Никопольское курганное поле». Здесь были сотни, а то и тысячи могил от древнейших захоронений времен неолита – и до «бронзы» легендарные ариев и кочевников.

Мирослав ЖУКОВСКИЙ, заместитель директора Никопольского краеведческого музея по научной работе.

- Это захоронение времен скифов, ему более двух тысяч лет.

- В таранной пяточной кости одного из скелетов нашли застрявший наконечник бронзовой стрелы. Такое ранение смертельно. Воин, скорее всего, истек кровью. Точь-в-точь как античный Ахилл! Помните, у него единственным уязвимым местом была пята?

Ну и еще детали: в захоронении были обнаружены останки восемнадцатилетней женщины, - но ведь Аполлодор в пятой эпитоме и говорит, что Πολυξένην δὲ ἐπὶ τῷ Ἀχιλλέως τάφῳ κατέσφαξαν - Поликсена была убита на могиле Ахилла... И еще, и еще - ведь на острове Левка, в устье Дуная (ныне Змеиный), некогда размещался самый большой в Европе храм Ахилла. Именно туда, по преданию, отправилась душа воина после «предательской смерти»…

Сейчас «Ахиллесова пята» хранится в Никопольском музее.

 

                                                                 Ахилл, Ахиллес (A c i l l e u z)

Ахилл, Ахиллес (A c i l l e u z) · один из величайших героев Троянской войны, сын царя мирмидонян Пелея и морской богини Фетиды. Стремясь сделать своего сына неуязвимым и таким образом дать ему бессмертие, Фетида по ночам закаляла его в огне, а днем натирала амброзией. Однажды ночью Пелей, увидев своего малолетнего сына в огне, вырвал его из рук матери (Apollod III 13, 6). Согласно другой версии (Stat. Ach. III I 269 след ), Фетида купала Ахилла в водах подземной реки Стикс, чтобы таким образом сделать его неуязвимым, и только пятка, за которую она его держала, осталась уязвимой (отсюда выражение "ахиллесова пята"). Оскорбленная вмешательством Пелея, Фетида покинула мужа, и тот отдал Ахилла на воспитание мудрому кентавру Хирону, который выкормил его внутренностями львов, медведей и диких вепрей, обучил игре на сладкзвучной кифаре и пению (Apollod III 13, 6).

Как самый юный из поколения героев - будущих участников Троянской войны - Ахилл не входил в число женихов Елены (по другим версиям мифа, его удержал от сватовства Хирон, обладавший даром предвидения) и не должен был принимать участие в походе. Фетида, зная, что ее сыну все же предопределено судьбой погибнуть под Троей, стремилась спасти его и с этой целью спрятала его во дворце царя Ликомеда на острове Скирос. Там Ахилл жил одетый в женские одежды среди дочерей Ликомеда. Здесь от тайного брака юноши с дочерью Ликомеда - Деидамией родился сын Пирр, прозванный позднее Неоптолемом. Когда ахейские вожди узнали предсказание жреца Калханта, что без участия Ахилла поход под Трою обречен на неудачу, они отправили на Скирос посольство во главе с Одиссеем.

Под видом купцов Одиссей и его спутники разложили перед собравшимися женские украшения вперемежку с оружием (мечом, щитом и др.). По версии, восходящей, вероятно, к Еврипиду, Одиссей велел своим воинам сыграть сигнал тревоги. Испуганные девушки разбежались, тогда как Ахилл схватился за оказавшееся под руками оружие и бросился навстречу врагу (Apollod. III 13, 6-8). Так опознанный греками Ахилл стал участником похода на Трою. Во главе ополчения мирмидонян на пятидесяти кораблях, в сопровождении своего верного друга и побратима Патрокла, прибыл герой в Авлиду. К этому времени относится его участие в жертвоприношении Ифигении. По Еврипиду (трагедия "Ифигения в Авлиде"), Атриды для того, чтобы вызвать Ифигению в Авлиду (для принесения ее в жертву), сообщили ей о бракосочетании с Ахиллом, причем без его ведома; поэтому, когда он узнал об этом, он готов был с оружием в руках защищать Ифигению.

Однако в более ранней версии мифа эта романтическая окраска образа Ахилла совершенно отсутствовала; он был заинтересован в жертвоприношении Ифигении не меньше, чем все войско, чтобы быстрее отплыть под Трою. По дороге в Трою, во время остановки войска на острове Тенедос, от руки героя погиб царь Тенес; при первой же схватке на побережье Троады Ахилл убил местного героя Кикна, а вскоре затем - троянского царевича Троила (Apollod. epit. III 26, 31-32). Так как каждое из этих событий по разным причинам задевает бога Аполлона, они служат в дальнейшем объяснением мести, которую Аполлон свершает руками Париса над Ахиллом на десятом году осады Трои. В этой связи заслуживает внимания вариант мифа, передвигающий убийство Троила на последний год войны, когда оно предвещает скорую кончину Aхилла (Verg. Aen. I 474-478). Особенно прославился герой уже в первые годы войны, когда греки, после неудачных попыток взять Трою штурмом, стали разорять окрестности Трои и совершать многочисленные экспедиции против соседних городов Малой Азии и близлежащих островов. Он разорил города Лирнесс и Педас, плакийские Фивы - родину Андромахи, Метимну на Лесбосе. Во время одной из таких экспедиций он взял в плен прекрасную Брисеиду и Ликаона (сына Приама), которого продал в рабство на острове Лемнос (Гомер "Илиада", II 688-692; IX 129; XIX 291-294, XXI 34-43).

Из дошедших до нас источников образ Ахилла наиболее обстоятельно дан в "Илиаде". Мотив неуязвимости героя не играет здесь никакой роли; он является храбрейшим и сильнейшим из героев исключительно в силу своих личных качеств. Он знает, что ему суждена короткая жизнь, и стремится прожить ее так, чтобы слава о его беспримерной доблести сохранилась навеки у потомков. Поэтому, хотя судьба Елены и Менелая интересует его крайне мало, Ахилл принимает участие в Троянской войне, предпочитая героическую долю долгой, но бесславной жизни. Ахилл очень чувствителен в вопросах чести; поведение Агамемнона, отнявшего у него Брисеиду, присужденную ему в качестве почетной добычи, вызывает яростный гнев, и только вмешательство богини Афины предотвращает кровопролитие среди ахейских вождей. Отказ Ахилла продолжать после этого войну приводит к тяжелым последствиям для ахейского войска, но он отвергает попытку примирения со стороны Агамемнона; опечаленный победами троянцев, Агамемнон по совету старца Нестора объявляет через Одиссея и других вождей, что вернет Ахиллу Брисеиду, даст ему в жены одну из своих дочерей, а в приданое много богатых городов (кн. IX). Лишь когда троянское войско подступает к ахейским кораблям и троянский герой Гектор поджигает один из них, Ахилл разрешает другу Патроклу, облачившись в его доспехи, вступить в бой, чтобы отогнать троянцев. Конец гневу Ахилла кладет известие о гибели Патрокла от руки Гектора. Получив от бога Гефеста новые доспехи, он устремляется в бой, беспощадно поражает убегающих троянцев и с помощью Гефеста одолевает даже восставшего против него бога реки Скамандр. В решающем поединке с Гектором Ахилл одерживает победу, предвещающую, однако, его собственную гибель, о которой он знает от своей матери и вновь слышит из уст умирающего Гектора (кн. XVI-XXII). Насытив свою неистовую ярость, герой выдает Приаму за большой выкуп тело Гектора (кн. XXIII-XXIV).

О дальнейшей судьбе Ахилла сообщает поздний пересказ несохранившейся эпической поэмы "Эфиопида".

После сражений, в которых Ахилл побеждает пришедших на помощь троянцам царицу амазонок Пенфесилею и вождя эфиопов Мемнона, он врывается в Трою и здесь, у Скейских ворот, погибает от двух стрел Париса, направляемых рукой Аполлона: первая стрела, попав в пяту, лишает Ахилла возможности устремиться на противника, и Парис сражает его второй стрелой в грудь (Apollod. epit. V 3). В этом варианте сохранился рудиментарный мотив "ахиллесовой пяты", в соответствии с которым достаточно было поразить стрелой пятку Ахилла, чтобы убить героя. Эпос, отказавшись от представления о неуязвимости Ахилла, ввел действительно смертельную для человека рану в грудь. Смерть героя, равно как и его сражение с Пенфесилеей, в поздних источниках получили романтическую окраску. Сохранилась, в частности, поздняя версия о любви Ахилла к троянской царевне Поликсене и о его готовности ради брака с ней уговорить ахейское войско прекратить войну. Отправившись безоружным для переговоров о свадьбе в святилище Аполлона на троянской равнине, он был предательски убит Парисом с помощью сына Приама Деифоба. В течение семнадцати дней Ахилла оплакивали нереиды во главе с Фетидой, музы и все ахейское войско. На восемнадцатый день тело героя было сожжено, и прах в золотой урне, изготовленной Гефестом, погребен вместе с прахом Патрокла у мыса Сигей (при входе в Геллеспонт со стороны Эгейского моря) (Hom. Od. XXIV 36-86). Душа Ахилла, по верованиям древних, была перенесена на остров Левка, где герой продолжал жить жизнью блаженных (Paus. III 19, 11 след.).

По происхождению первоначально Ахилл являлся местным фессалийским героем, культ которого распространился также в различных областях Греции. В лаконском городе Прасии существовал храм героя, в котором совершалось ежегодное празднование. Перед расположенным по дороге из Спарты в Аркадию храмом Ахилла приносили жертвы спартанские эфебы (Paus. III 20,8; 24,5). Культ Ахилла был занесен также в греческие колонии на Сицилии в Южной Италии (Тарент, Кротон и др.). Как место культа почитался жителями могильный курган Ахилла и Патрокла у мыса Сигей. Александр Македонский, а впоследствии римский император Каракалла устраивали здесь погребальные игры. Святилища героя имелись также в городах Византии, Эритрах, близ Смирны. Наконец, локализация умершего Ахилла на острове Левка в устье Дуная объяснялась тем, что как на этом острове, так и в ряде других районов Северного Причерноморья (в Ольвии, у Керченского пролива) имелись храмы, жертвенники и участки, посвященные ему.

Взято с: 

http://greekroman.ru/hero/achilles.htm

http://vasily-sergeev.livejournal.com/2009/08/28/

___________________________________________________________________________________________

У Нікополі (Дніпропетровська область), у лютому 2007 року, виявлено поховання воїна смертельно пораненого в п'яту стрілою (см.фото), йому було 40-45 років, молодої жінки 18 років і ще однієї людини. На перехресті вулиць екскаватор викопував яму для обладнання майбутньої каналізації і потрапив саме на це поховання. Весь правий, «корінної», берег Дніпра від центральної частини Нікополя (нинішній Парк Перемоги) аж до с. Олексіївки, тобто Чортомлика, - це 14 км, відомі у світовій науковій літературі як «Нікопольське курганне поле». Тут були сотні, а то й тисячі могил від найдавніших поховань часів неоліту - і до «бронзи» легендарні аріїв і кочівників.

Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ, заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею з наукової роботи.

- Це поховання часів скіфів, йому більше двох тисяч років.

- У таранної п'яткової кістки одного з кістяків знайшли застряглий наконечник бронзової стріли. Таке поранення смертельно. Воїн, швидше за все, стік кров'ю. Точнісінько в точку як античний Ахілл! Пам'ятаєте, у нього єдиним уразливим місцем була п'ята?

Ну і ще деталі: в похованні були виявлені останки вісімнадцятирічної жінки - але ж Аполлодор в п'ятій епітоме і каже, що Πολυξένην δὲ ἐπὶ τῷ Ἀχιλλέως τάφῳ κατέσφαξαν - поліксена була вбита на могилі Ахілла ... І ще, і ще - адже на острові Левка, в гирлі Дунаю (нині Зміїний), колись розміщувався найбільший у Європі храм Ахілла. Саме туди, за переказами, вирушила душа воїна після «зрадницької смерті» ...

Зараз «Ахіллесова п'ята» зберігається в Нікопольському музеї.

 

                                                                 Ахілл, Ахіллес (A c i l l e u z)

Ахілл, Ахіллес (A cilleuz) · один з найбільших героїв Троянської війни, син царя Пелея мірмідонян і морської богині Фетіди. Прагнучи зробити свого сина невразливим і таким чином дати йому безсмертя, Фетіда ночами гартувала його у вогні, а вдень натирала амброзією. Одного разу вночі Пелей, побачивши свого малолітнього сина у вогні, вирвав його з рук матері (Apollod III 13, 6). Згідно з іншою версією (Stat. Ach. III I 269 слід), Фетіда купала Ахілла у водах підземної річки Стікс, щоб таким чином зробити його невразливим, і тільки п'ята, за яку вона його тримала, залишилася вразливою (звідси вислів "ахіллесова п'ята") . Ображена втручанням Пелея, Фетіда покинула чоловіка, і той віддав Ахілла на виховання мудрому кентавра Хірона, який вигодував його нутрощами львів, ведмедів і диких вепрів, навчив грі на сладкзвучной кіфарі і співу (Apollod III 13, 6).

Як самий юний з покоління героїв - майбутніх учасників Троянської війни - Ахілл не входив до числа женихів Єлени (за іншими версіями міфу, його утримав від сватання Хірон, що володів даром передбачення) і не повинен був брати участь в поході. Фетіда, знаючи, що її синові все ж зумовлено долею загинути під Троєю, прагнула врятувати його і з цією метою сховала його в палаці царя Лікомеда на острові Скірос. Там Ахілл жив одягнений в жіночий одяг серед дочок Лікомеда. Тут від таємного шлюбу хлопця з дочкою Лікомеда - Деїдамія народився син Пірр, прозваний пізніше Неоптолемом. Коли ахейськіх вожді дізналися передбачення жерця Калханта, що без участі Ахілла похід під Трою приречений на невдачу, вони відправили на Скірос посольство на чолі з Одіссеєм.

Під виглядом купців Одіссей і його супутники розклали перед присутніми жіночі прикраси упереміж зі зброєю (мечем, щитом та ін.) За версією, висхідній, ймовірно, до Еврипіду, Одіссей звелів своїм воїнам зіграти сигнал тривоги. Перелякані дівчата розбіглися, тоді як Ахілл схопився за опинилося під руками зброю і кинувся назустріч ворогу (Apollod. III 13, 6-8). Так упізнаних греками Ахілл став учасником походу на Трою. На чолі ополчення мірмідонян на п'ятдесяти кораблях, у супроводі свого вірного друга та побратима Патрокла, прибув герой в Авліді. До цього часу відноситься його участь у жертвопринесення Іфігенії. За Еврипіду (трагедія "Іфігенія в Авліді"), Атріди для того, щоб викликати Іфігенія в Авліді (для принесення її в жертву), повідомили їй про одруження з Ахіллом, причому без його відома, а тому, коли він дізнався про це, він готовий був із зброєю в руках захищати Іфігенію.

Однак у більш ранній версії міфу ця романтична забарвлення образу Ахілла зовсім відсутня, він був зацікавлений у жертвопринесення Іфігенії не менше, ніж все військо, щоб швидше відплисти під Трою. По дорозі до Трої, під час зупинки війська на острові Тенедос, від руки героя загинув цар Тенес; при першій же сутичці на узбережжі Троади Ахілл вбив місцевого героя Кікна, а скоро по тому - троянського царевича Троіла (Apollod. epit. III 26, 31 - 32). Так як кожне з цих подій з різних причин зачіпає бога Аполлона, вони служать надалі поясненням помсти, яку Аполлон чинить руками Паріса над Ахіллом на десятому році облоги Трої. У зв'язку з цим заслуговує на увагу варіант міфу, що пересувається вбивство Троіла на останній рік війни, коли воно віщує швидку кончину Aхілла (Verg. Aen. I 474-478). Особливо прославився герой вже в перші роки війни, коли греки, після невдалих спроб узяти Трою штурмом, стали розоряти околиці Трої і здійснювати численні експедиції проти сусідніх міст Малої Азії та прилеглих островів. Він розорив міста Лірнесс і Педас, плакійскіе Фіви - батьківщину Андромаха, Метімну на Лесбосі. Під час однієї з таких експедицій він взяв у полон прекрасну Брісеіда і Лікаона (сина Пріама), якого продав у рабство на острові Лемнос (Гомер "Іліада", II 688-692; IX 129; XIX 291-294, XXI 34-43) .

З що дійшли до нас джерел образ Ахілла найбільш докладно даний в "Іліаді". Мотив невразливості героя не відіграє тут ніякої ролі, він є хоробрий і найсильнішим серед героїв виключно в силу своїх особистих якостей. Він знає, що йому судилося коротке життя, і прагне прожити його так, щоб слава про його безприкладної доблесті збереглася навіки у нащадків. Тому, хоча доля Олени та Менелая цікавить його вкрай мало, Ахілл бере участь у Троянській війні, вважаючи за краще героїчну долю довгої, але безславної життя. Ахілл дуже чутливий у питаннях честі; поведінка Агамемнона, відняли у нього Брісеіда, присуджену йому в якості почесної видобутку, викликає шалений гнів, і тільки втручання богині Афіни запобігає кровопролиття серед ахейськіх вождів. Відмова Ахілла продовжувати після цього війну призводить до важких наслідків для ахейського війська, але він відкидає спробу примирення з боку Агамемнона; засмучений перемогами троянців, Агамемнон за порадою старця Нестора оголошує через Одіссея та інших вождів, що поверне Ахілла Брісеіда, дасть йому в дружини одну з своїх дочок, а в придане багато багатих міст (кн. IX). Лише коли троянське військо підступає до Ахейський кораблям і троянський герой Гектор підпалює один з них, Ахілл дозволяє другу Патрокла, вдягнувшись у його обладунки, вступити в бій, щоб відігнати троянців. Кінець гніву Ахілла кладе звістка про загибель Патрокла від руки Гектора. Отримавши від бога Гефеста нові обладунки, він спрямовується в бій, нещадно вражає тікають троянців і за допомогою Гефеста долає навіть повсталого проти нього бога річки Скамандр. У вирішальному поєдинку з Гектором Ахілл отримує перемогу, що передвіщає, проте, його власну загибель, про яку він знає від своєї матері і знову чує з вуст помираючого Гектора (кн. XVI-XXII). Наситивши свою шалену лють, герой видає Пріаму за великий викуп тіло Гектора (кн. XXIII-XXIV).

Про подальшу долю Ахілла повідомляє пізній переказ незбереженим епічної поеми "Ефіопіда".

Після боїв, в яких Ахілл перемагає що прийшли на допомогу троянцям царицю амазонок Пенфесілею і вождя ефіопів Мемнона, він вривається до Трої і тут, у Скейскіх воріт, гине від двох стріл Паріса, що направляються рукою Аполлона: перша стріла, потрапивши в п'яту, позбавляє можливості Ахілла спрямуватися на супротивника, і Паріс убиває його другий стрілою в груди (Apollod. epit. V 3). У цьому варіанті зберігся рудиментарний мотив "ахіллесової п'яти", відповідно до якого достатньо, щоб побити стрілою п'яту Ахілла, щоб убити героя. Епос, відмовившись від уявлення про невразливості Ахілла, ввів дійсно смертельну для людини рану в груди. Смерть героя, так само як і його бій з Пенфесілеей, в пізніх джерелах отримали романтичного забарвлення. Збереглася, зокрема, пізня версія про любов Ахілла до троянської царівни Поліксене і про його готовність заради шлюбу з нею умовити ахейське військо припинити війну. Відправившись беззбройним для переговорів про весілля у святилищі Аполлона на троянської рівнині, він був зрадницьки убитий Парісом за допомогою сина Пріама Деїфоб. Протягом сімнадцяти днів Ахілла оплакували нереїди на чолі з Фетіди, музи і всі ахейське військо. На вісімнадцятий день тіло героя було спалено, а порох в золотій урні, виготовленої Гефестом, похований разом з прахом Патрокла біля мису Сігей (при вході в Геллеспонт з боку Егейського моря) (Hom. Od. XXIV 36-86). Душа Ахілла, за віруваннями давніх, була перенесена на острів Левка, де герой продовжував жити життям блаженних (Paus. III 19, 11 слід.).

За походженням спочатку Ахілл був Місцевим фессалійскім героєм, культ якого поширився також в різних областях Греції. У лаконском місті Прасіт існував храм героя, в якому відбувалося щорічне святкування. Перед розташованим по дорозі зі Спарти в Аркадію храмом Ахілла приносили жертви спартанські ефеби (Paus. III 20,8; 24,5). Культ Ахілла був занесений також у грецькі колонії на Сицилії в Південній Італії (Тарентіїв, Кротон та ін.) Як місце культу шанувався жителями могильний курган Ахілла і Патрокла біля мису Сігей. Олександр Македонський, а згодом римський імператор Каракалла влаштовували тут похоронні ігри. Святилища героя були також в містах Візантії, Еритреї, поблизу Смірни. Нарешті, локалізація померлого Ахілла на острові Левка в гирлі Дунаю пояснювалася тем, що як на цьому острові, так і у ряді інших районів Північного Причорномор'я (в Ольвії, в Керченської протоки) були храми, жертівники та ділянки, присвячені йому.