Описание окружающей местности


          Многим известно, что кроме самого большего и популярного Синевирского озера, в Карпатах есть немало небольших, достаточно интересных «заоблачных» озер - реликтов ледникового периода. Все они находятся на высотах от 1450 до 1800 метров. Жители гор называют их «морские глаза».Пастухи, которые выпасают свои отары на горных долинах Черногоры, Свидовца, Раховского горного массива рассказывают легенды о гибели скота в бездонных безднах этих озер, о страшных грозах от брошенного в воду камня.

          Озеро Несамовите (неистовое /укр) расположено в большом каре (ледниковый цирк, впадина) на северо-восточных склонах горы Туркул, на высоте 1750 метров. Слегка согнута ванна повторяет очертание крутого юго-восточного склона. Длина озера 88 метров, ширина, - 45, площадь 3 тыс. кв. метров.Южный берег каменистый: на него осыпаются продукты распада скального склона. Морена (слой породы, которую собрал на своем пути ледник) вдоль противоположного берега покрыта субальпийскими травами, здесь растут горная сосна, жереп (карликовая горная сосна) и можжевельник. От этого берега Несамовите в последние годы интенсивно зарастает осокой - люди часто оставляют на берегу или бросают в воду мусор, который способствует росту водяных растений.
          С южной стороны дно покрыто большими плоскими валунами, а с северной серым илом. Глубина озера по всей площади колеблется в пределах 1-1,5 м. Поверхностного стока Несамовите не имеет, однако ниже моренного вала вытекает несколько ручьев. Питается озеро дождями и талым снегом.

          Буря от камня. Свято верят в это жители окружающих сел. Они говорят, что души всех самоубийц и людей которые заберут чью либо жизнь, попадают в Несамовите. Говорят, что если бросить в озеро камень, то есть потревожить души грешников, то из него появляется белый всадник на белом коне и начинает вокруг гарцевать. Где конь ногой ударит - там отколются от скал большие куски льда. Из водяной бездны выскакивают души грешников, запаковывают тот лед в большие меха и разлетаются темными тучами от Черногоры во все стороны. Где развяжут сумки - там лупит из неба град. А еще говорят, что когда кто-то умирает греховной смертью, то его душа камнем летит в озеро. И тогда тоже все его обитатели громом и градом из озера приветствуют таким способом пополнение.
          Только жители Быстреца, Дземброни, Зеленого и других причерногорских сел знают, какой вред их небольшим подворьям приносит летом град, что рожденный Черногорой. Поэтому никто из них в так называемые громовые праздники не возьмется ни за какую, даже домашнюю, работу. А когда уж гроза пройдет селом, то они с интересом разглядывают у кого какой вред град наделал. С гордостью выхваляются, что тем, кто истинно верит в бога, празднует все большие и малые праздники и уважительно относится к молнии - стихия не наделала никакого вреда. И не дай бог кому-то кичиться перед здешними жителями, что пробовал бросить камень в Несамовите - гуцулы за это по головке не погладят.
           А с озером так и есть: очень часто в обеденную жару, когда на небе ни тучки, через каких-то 20-30 минут погода взбесится и такая гроза с ветром надвинется, что не знаешь, придется ли еще увидеть белый свет или нет. Гуцулы говорят на это - шарга. То и ветер ураганный с холодным дождем и мокрым снегом, и град, и гром, и молния. Не позавидуешь туристу, который попадет в такое на Черногорских вершинах.
          Притаилось на дне ледникового кара Несамовите - наблюдает морским глазом за волшебным миром Карпатских гор. И хранит свои тайны.

           Было это давно. Возвращался как-то с торгов в Мадьярском Сиготе домой один гуцул из Жабьего. Заблудился путник перед горой Шпыци и спустился в какой-то огромный котел. Застала его ночь возле небольшого озера. Привязал он своего коня к камню, а сам из сухих дров наложил костер, взял котелок и пошел набрать воды для каши. Зачерпнул лишь раз, как раздался огромный грохот. Глянул, а на другом берегу такой себе пан катит в прекрасной бричке, запряженной двумя норовистыми конями. Подъехал к гуцулу и спрашивает: 
- Что вы здесь ищете так поздно? 
- Хочу поужинать и ночь здесь переждать, потому как тяжело в темноте по горами домой добираться. 
- Так вы что, из такого дальнего пути будете сухой кашей перебиваться и под корягой спать? Идемте ко мне, я недалеко здесь живу и Вас хорошо встречу.Сели они в бричку да и поехали просто в озеро. Вода расступилась, и показался большой красивый дворец. Все окна залиты ярким светом, а из хором радостное пение и музыка доносятся. Пригласил господин гуцула за стол, который аж вгибался от разных заморских яств и напитков. Лишь ударило за полночь, огни погасли, а веселая публика улеглась спать. Между тем во дворе замке кто-то не утихал, чувствовалось движение. Мужчина посмотрел в окно и увидел кучу людей, которые заготавливали из водной поверхности лед.
- Что это вы себе за работу такую нашли среди лета? - удивился верховинец 
- Это души умерших грешников заготавливают град - объяснил панок 
- Когда еще они жили - я им прислуживал, а теперь до конца света они мне служить будут.Понял гуцул, что это нечистая сила с ним говорит и три раза перекрестился. Забурлило озеро, ударило холодными волнами о берега и выбросило прочь на скалы гостя.
__________________________________________
Всеукраинский туристический журнал "Карпаты"



украінською



          Багатьом відомо, що крім найбільшого і найпопулярнішого Синевірського озера, в Карпатах є чимало невеликих, досить цікавих «захмарних» озер — реліктів давнього зледеніння. Всі вони знаходяться на висотах від 1450 до 1800 метрів. Жителі гір називають їх «морські очі».
Пастухи, що випасають свої отари на полонинах Чорногори, Свидовця, Рахівського гірського масиву розповідають легенди про загибель худоби в бездонних безоднях цих озер, про страшні грози від кинутого у воду каменя. 

          Озеро Несамовите розташоване у великому карі (льодовиковий цирк, впадина) на північно-східних схилах гори Туркул, на висоті 1750 метрів. Злегка зігнута ванна повторює обрис крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина — 45, площа 3 тис. кв. метрів.
          Південний берег кам'янистий: на нього осипаються продукти розпаду скельного схилу. Морена (шар породи, яку зібрав на своєму шляху льодовик) вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, тут ростуть гірська сосна, жереп і ялівець. Від цього берега Несамовите в останні роки інтенсивно заростає осокою — люди часто залишають на березі або кидають у воду сміття, що сприяє росту водяних рослин.
          З південного боку дно вкрите великими пласкими валунами, а з північного перекривається сірим ілистим ґрунтом. Глибина озера по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків. Живиться озеро дощами й талим снігом.

          Буря від каменю. Свято вірять у це жителі навколишніх сіл. Кажуть вони, що душі всіх людей, які на себе накладають руки (повісяться, втопляться) або заберуть у когось життя, потрапляють у Несамовите. Кажуть, що коли кинути в озеро камінь, тобто потривожити душі грішників, то з'являється з нього білий вершник на білому коні і починає навколо гарцювати. Де кінь ногою ударить — там відлупуються від скель великі шматки льоду. Тоді вискакують з водяної безодні душі грішників, напаковують той лід у великі міхи і розлітаються темними хмарами від Чорногори на всі боки. Де розв'язують торби — там гатить з неба град. А ще кажуть, що коли хтось помирає гріховною смертю, то його душа каменем летить у озеро. І тоді теж всі його мешканці громом і градом з озера вітають в такий спосіб поповнення.
          Тільки жителі Бистреця, Дземброні, Зеленого та інших причорногірських сіл знають, яку шкоду їхнім невеличким присадибам приносить влітку град, що його народжує Чорногора. І тому ніхто з них в так звані громові свята не візьметься ні до якої, навіть домашньої, роботи. А коли вже гроза пройде селом, то вони з цікавістю роздивляються в кого яку шкоду град наробив. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у бога, святкує у всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, — шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять.
          А з озером так є: дуже часто в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це — шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах…
          Причаїлось на дні льодовикового кару Несамовите — спостерігає морським оком за чарівним світом Карпатських гір. І береже свої таємниці.
 
          Було це давно. Повертався з торгів у Мадярському Сиготі додому один гуцул з Жаб'єго. Зблудив подорожній перед горою Шпиці і спустився в якийсь величезний котел. Застала його ніч коло невеликого озера. Прив'язав він свого коня до каменя, а сам із сухих дров наклав ватру, взяв кітлик і пішов набрати води на кулешу. Лиш зачерпнув раз, тут величезний гуркіт зчинився. Глипнув, а на протилежному березі такий собі панок котить у файній бричці, запряженій двома норовистими кіньми. Під'їхав до газди і питає:
- Що ви тут шукаєте так пізно?
- Хочу повечеряти і ніч тут перебути, бо тяжко в темряві горами додому добиратися.
- Та ви що, будете сухою кулешею з такої далекої дороги перебиватись та під корчем спати? Ходіть до мене, я недалеко тут жию та й Вас добре прийму.
Сіли вони у бричку та й поїхали просто в озеро. Вода розступилася, і показався великий красивий палац. Всі вікна залиті яскравим світлом, а з хоромів радісні співи і музика долинають. Запросив пан гуцула за стіл, що аж вгинався від різних заморських наїдків і напоїв. Лиш вдарило за північ, вогні погасли, а весела публіка вляглася спати. Тим часом на подвір'ї замку хтось не вгавав, відчувався рух. Чоловік подивився у вікно і побачив купу людей, які заготовляли з водяної поверхні лід.
- Шо то ви собі за таку роботу найшли серед літа? — дивується верховинець.
- Це душі померлих грішників заготовляють град, — пояснює панок. — Коли вони ще жили — то я їм підслуговував, а тепер до кінця світу вони мені служитимуть.
Зрозумів гуцул, що то нечиста сила до нього говорить і три рази перехрестився. Завирувало озеро, вдарило холодними хвилями об береги і викинуло геть на скелі гостя.
_________________________________________
Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"