Жаботинский Свято-Онуфриевский монастырь 1706г
В ХVI-XVIII вв на территории современной Черкасщины, было около 30 православных монастырей. Сейчас из их числа действующих в нашей области только четыре: Мотронинский, Жаботинский, Лебединский и Золотоношский. Одной из первых среди них стала возрождаться Онуфриевская Жаботинский обитель.
Расположен этот монастырь на расстоянии 1.8 км. К востоку от центра с. Чубовка Черкасского района Черкасской области, в урочище Ветряная Гора, у реки Жаботинкы, носит имя одного из самых распространенных святых в украинской иконописи XVII-XVIII вв «Отшельника» Преподобного Онуфрия Великого.
Время основания монастыря неизвестно, но в 1706 г. Киевский митрополит В. Ясинский в письме гетмана И. Мазепы, в котором говорилось об опеке благочестивых монастырей, вспоминал и Жаботинский обитель.
За время существования обители здесь было несколько церквей, но сохранилась одна-Преподобного Онуфрия Великого, тепла, каменная, равно престольный церковь с колокольней, и та не полностью. Она была построена и освящена в 1811 г. имевшая два удели, пристроенные в 1904 г., один во имя Покрова Пресвятой Богородицы, в другом поставлен иконостас и вместо престола устроен жертвенник.
При монастырях часто были «школы грамотности», не исключение и Жаботинский монастырь. Есть сведения, что 1875 (может и раньше) здесь уже функционировала такая школа, по просьбе настоятеля Пахомия того же года была основана и школа иконописи.
В конце ХIХ в. в монастыре были очень тесные экономические и хозяйственные связи с городом Черкассы, поэтому было принято решение об открытии в нем своего рода филиала. К тому же, два смешанная еще и пожертвовали в 1998 и 1901, соответственно 1133 кв. саженей земли. Оба участка находились в третьем квартале по улице Бульварной (до недавнего времени Октябрьская, ныне Благовестная. Жертвователей поставили условие, чтобы на этом участке было устроено усадьбу обители и часовню в честь Св. Иконы Казанской Божьей Матери, и предложили свою финансовую помощь для строительства, на что монастырь, конечно, согласился.
1 октября 1903 состоялось освящение места и закладка часовни. Но, поскольку в Черкассах в то время православное население превышало 20 тыс., а приходских церквей было только три (да и то, кроме соборной, небольшие), то было решено вместо деревянной часовни сделать престольный храм. Построенная церковь была освящена 5 ноября 1906 в честь Иконы Казанской Матери.
До 1917 г. территория монастыря в Черкассах расширилась до 3-х десятин. Монастырю также принадлежал кирпичный завод. И сейчас на территории обители можно найти куски кирпича с барельефными буквами «О» и «М» Онуфриевский монастырь. Этот кирпич используется как для собственных нужд, так и с целью продажи. Доходы монастыря быстро уменьшаются в связи с введением новых налогов на различные сельхозпродукты, сокращаются земельные площади.
В 1919 г. Игумен Иоанникий создал в монастыре трудовое братство, чтобы улучшить положение братии, решить экономические проблемы. Но в конце 1921 г. в монастыре осталось только 10 десятин пахотной земли. Монахи прибыль получали только от церкви и паровой мельницы, пользоваться которым становилось все труднее.
Изменение политической ситуации серьезно сказалась на функционировании усадьбы, не хватало хлеба, уменьшилось количество монахов. Выстроились любые средства для собственного выживания, сдавались в аренду жилые помещения. В качестве оплаты за услуги шли не только деньги, но и продукты. С каждым годом положение все более ухудшалось.
И в конце концов Жаботинский монастырь был закрыт Окрликвидкомом 10 июня 1923 Через 8 месяцев стало известно, что и двор в Черкассах также ликвидировано, а имущество передано благочинному и в детдом. В 1924 г. группа православных все же захотела возобновить службу в церкви Иконы Казанской Божьей Матери, но получила категорический отказ. Вся земля и здания были переданы государству. Еще через четыре года 7 монахов, еще оставались при монастыре, были выселены решением райисполкома.
В 1944 г. монастырь вновь стал действующим. Здесь жили монахини из Мотронинское монастыря. И за отсутствия средств и невозможность прожить монахинь переселяют в Лебединского монастыря в 1949 г. Более двадцати лет монастырь это место стояло полной пустотой, а постройки уничтожались местными жителями. Только в 1972 г. Онуфриевская церковь были обследованы управлением архитектуры и градостроительства и определено, ее как остатки, руины. 5 июня 1973 решением горисполкома был взят эту церковь на учет как памятник архитектуры ЧVИИИ ст. местного значения. Храм имеет редкую кровлю, которая вместо опор поддерживается каменной аркой. А с 1978 г. церковь использовалась как зернохранилище.
Активная реставрация храма и восстановление монастыря началась в 1995 г. благодаря игумену Еразму направленном сюда из Киево-Печерского монастыря настоятелем. В 2002 г. он получает сан архимандрита.
В начале XXI в. в монастырь частично возвращаются земельные угодья, строятся кельи, ведется хозяйство.
_____________________________________________________________________________________________
Жаботинський Свято-Онуфрієвський монастир у ХІХ-ХХ
В ХVI-XVIII ст.ст. на території сучасної Черкащини, було близько 30 православних монастирів. Нині з їх числа діючих в нашій області лише чотири: Мотронинський, Жаботинський, Лебединський та Золотоніський. Одною з перших серед них почала відроджуватись Онуфріївська Жаботинська обитель.
Розташований цей монастир на відстані 1.8 км. На схід від центра с. Чубівки Черкаського району Черкаської області, в урочищі Вітряна Гора, біля річки Жаботинки, носить ім’я одного з найпоширеніших святих в українському іконописі XVII-XVIII ст.ст. «пустельника» Преподобного Онуфрія Великого.
Час заснування монастиря невідомий, але в 1706 р. Київський митрополит В. Ясинський у листі до гетьмана І. Мазепи, в якому йшлося про опіку благочестивих монастирів, згадував і Жаботинську обитель.
За час існування обителі тут було декілька церков, але збереглася одна-Преподобного Онуфрія Великого, тепла, кам’яна, одно престольна церква з дзвіницею, й та не повністю. Вона була побудована і освячена у 1811 р. Мала вона два приділи, прибудовані в 1904 р., один в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, в іншому поставлено іконостас та замість престолу влаштований жертовник .
При монастирях часто були «школи грамотності», не виняток і Жаботинський монастир. Є відомості, що 1875 р. (може й раніше) тут вже функціонувала така школа, за проханням настоятеля Пахомія того ж року була заснована й школа іконопису.
В кінці ХІХ ст. у монастирі були дуже тісні економічні й господарські зв’язки з містом Черкаси, тому було прийнято рішення про відкриття в ньому свого роду філіалу. До того ж, два мішана ще й пожертвували у 1998 та 1901 рр., відповідно 1133 кв. сажнів землі. Обидві ділянки знаходились в третьому кварталі по вулиці Бульварній (донедавна Жовтнева, нині Благовісна). Пожертвувачі поставили умову, щоб на цій ділянці було влаштовано садибу обителі та каплицю на честь Св. Ікони Казанської Божої Матері, й запропонували свою фінансову допомогу для будівництва, на що монастир, звичайно, погодився.
1 жовтня 1903 р. відбулося освячення місця та закладка каплиці. Але, оскільки в Черкасах на той час православне населення перевищувало 20 тис., а приходських церков було лише три (та й ті, крім соборної, невеликі), то було вирішено замість дерев’яної каплиці зробити престольний храм. Новозбудована церква була освячена 5 листопада 1906 р. на честь Ікони Казанської Матері.
До 1917 р. територія монастиря в Черкасах розширилась до 3-х десятин. Монастирю також належав цегляний завод. І нині на території обителі можна знайти шматки цегли з барельєфними літерами «О» та «М» Онуфріївський монастир. Ця цегла використовувалась як на власні потреби, так і з метою продажу. Прибутки монастиря швидко зменшуються в зв’язку з введенням нових податків на різні сільгоспродукти, скорочуються земельні площі.
У 1919 р. Ігумен Іоаникій створив у монастирі трудове братство, щоб покращити положення братії, вирішити економічні проблеми. Але наприкінці 1921 р. в монастирі залишилося тільки 10 десятин орної землі. Ченці прибуток одержували лише від церкви та парового млина, користуватись яким ставало дедалі важче.
Зміна політичної ситуації серйозно позначилась на функціонуванні садиби, не вистачало хліба, зменшилась кількість ченців. Вишукувались будь-які засоби для власного виживання, здавалися в оренду житлові приміщення. В якості оплати за послуги йшли не тільки гроші, а й продукти. З кожним роком становище все більше погіршувалося.
І в кінці кінців Жаботинський монастир був закритий Окрліквідкомом 10 червня 1923 р. Через 8 місяців стало відома, що й подвір’я в Черкасах також ліквідоване, а майно передане благочинному і в дитбудинок. У 1924 р. група православних все ж таки захотіла відновити службу в церкві Ікони Казанської Божої Матері, але отримала категоричну відмову. Вся земля та будівлі були передані державі. Ще через чотири роки 7 ченців, що ще залишалися при монастирі, були виселені рішенням райвиконкому.
У 1944 р. монастир знову став діючим. Тут жили черниці з Мотронинсько монастиря. Та через відсутність коштів і неспроможність прожити черниць переселяють до Лебединського монастиря в 1949 р. Більше двадцяти років монастир це місце стояло цілковитою пусткою, а споруди нищились місцевими жителями. Тільки у 1972 р. Онуфріївську церкву було обстежено управлінням архітектури та містобудування і визначено, її як залишки, руїни. 5 червня 1973 р. рішенням міськвиконкому було взято цю церкву на облік як пам’ятку архітектуру ЧVІІІ ст. місцевого значення. Храм має рідкісну крівлю, яка замість опор підтримується кам’яною аркою. А з 1978 р. церква використовувалася як зерносховище.
Активна реставрація храму та відновлення монастиря почалась у 1995 р. завдяки ігумену Єразму направленому сюди з Києво-Печерського монастиря настоятелем. У 2002 р. він отримує сан архімандрита.
На початку ХХІ ст. до монастиря частково повертаються земельні угіддя, будуються келії, ведеться господарство.
